* * *
А крыльям мешают земные дела.
И эти дела — до неба скала;
И эти дела — хомут, удила;
Такая вот штука — земные дела.
Да все это блажь, туман и мираж —
Телесный багаж — сует вернисаж;
Есть что-то превыше физических дел;
Для этого «что-то» земля не предел;
И к этому «что-то» стремится душа,
Напыщенную приземленность смеша.
* * *
Травы, пашни, перелески.
Снова я увидеть рад
Ив над речкой занавески,
И копёшки невпопад;
Шаткий штопаный мосточек —
Тропки-ниточки дружок,
И залив с оравой бочек,
Что сошлись на бережок;
Пышной липы завитушки,
Что залезла на угор,
И избушки, и клетушки,
И некрашеный забор;
Скособоченную баньку,
И борщовник в полный рост,
Пегую телушку Таньку,
У которой влажный нос.
Задремавшего Барбоса —
Он и лаять не учён,
Кошка у него под носом,
А Барбосу нипочем.
Край и молодой и древний,
Здесь цветет и свет и рожь.
Ты жива еще деревня,
Ты еще нас в гости ждешь.
* * *
А жили мы на дне колодца,
Наш разум согнут был в дугу,
Хотя учили нас бороться
И спуску не давать врагу.
И боя клич был не изменен,
И голосистее трубы.
Маркс, Энгельс и великий Ленин —
Гранитом высились борьбы.
Слов море высохло болотцем,
Бедна замшелость берегов.
А надо бы с собой бороться,
И не искать вокруг врагов.
* * *
К пруду наклонилась ива,
В воду летит пух.
От незнакомой силы
Кузнечика голос потух.
Солнце светит не ярко,
Куда-то умчались стрижи...
Просто цветок неяркий
Исчез с полевой межи.
ВЕСЕННЕЕ
Ещё вода не убралась
В свой летний сундучок,
А на лугу встречает вас
Черёмух сквознячок.
Листвою нежен лес пока,
В глуши таится лёд,
Но как торопится река,
Течение – полёт.
Совсем не видно зёрен звёзд,
Луна не расцвела.
И кажется что от берёз
Ночь майская бела.
СОЛНЕЧНОЕ УТРО
Солнечное утро,
Солнечные стружки,
Солнечные зайчики
На твоей подушке.
Не тяни к затылку
Кончик одеяла —
День пришел хороший,
Разве это мало?
На лугу копёшки
Выставлены кучно:
Разве это пресно?
Разве это скучно?
В заводи — кувшинки,
В заводи — рыбешки.
Трактор тараторит
На крутой дорожке.
А в кустах речушка
Скрыта перламутром...
Это нам подарок –
Солнечное утро!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
