Сяє сонце у небі яскраво,
Пестить трави і землю гріє.
Тільки ти поглядаєш мляво
На усе, що навколо радіє.
І ніяк не здолаєш порога
Непорушного смутку свого.
Це душа твоя плаче, сумує за присутністю Бога,
Це душа твоя плаче, сумує за обличчям Його.
Закликають простори і далі,
Ваблять гори і плеса чисті,
Та не можеш лишити печалі
В жоднім домі, в жодному місці.
Топчеш ти нескінченні дороги,
Та не втішиш смутку свого.
Це душа твоя плаче, сумує за присутністю Бога,
Це душа твоя плаче, сумує за обличчям Його.
Поринаєш в молитву несміло –
Й забуваєш про все на світі,
І небесне наповнює світло
Серце й очі твої сумовиті.
Знаєш ти, що в Христі допомога
Для розбитого серця твого.
І душа твоя плаче, радіє від присутності Бога,
І душа твоя плаче, радіє від обличчя Його.
Комментарий автора: Цей вірш входить у цикл "Пісні серця", який Ви можете прочитати на цьому сайті.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Ты можешь жить. - Анатолий Бляшук Это стихотворение я писал, будучи под впечатлением того, как действует дьявол, когда уничтожает человека. Как он лжет, что у тебя нет ни будущего, ни надежды, и единственное, что тебе осталось, это покончить с собой. Как он рассказывает упавшему человеку, что сердце Отца для него закрыто навсегда, что Он хочет его осудить и испепелить в аду. Как он просто накладывает пелену нам на глаза, говоря, что света для нас больше нет. Но это не так. Бог тебя любит. Он тебя любит, и будет любить, и всегда будет ждать твоего возвращения. Какими бы ты тропами не ходил, Отец всегда тебя примет, когда ты прейдешь к Нему. Так говорит Слово Божье: Луки 15:11-32.
